неділю, 20 лютого 2022 р.

21.02.2022-26.02.2022

Тема: Створення графічних об’єктів в MS Word

Практична частина

Перегляньте відео: Вбудований графічний редактор в MS Word

Завдання 1. Відкрити тестовий процесор MS Word. Створити 3D зображення за допомогою вбудованих графічних шаблонів і форматувати його відповідно до зразка.

Завдання 2. Відкрити тестовий процесор MS Word. Створити 3D зображення за допомогою вбудованих графічних шаблонів і форматувати його відповідно до зразка.

Завдання 3. Відкрити тестовий процесор MS Word. Створити 3D зображення за допомогою вбудованих графічних шаблонів і форматувати його відповідно до зразка.

Результат цієї роботи треба надіслати на електронну адресу учителя інформатики:

vinnser@gmail.com (Сергій Петрович) ktdfz@i.ua(Юрій Васильович)

Назва архівованого файлу: Прізвище_імя_ клас_Стілець

Довідкова інформація:

Відео уроки для користувачів графічного редактора

Урок 1. Word. Робота з графічними об'єктами

Група інструментів «Зображення» у вкладці «Вставлення». Демонструється робота з графічними об'єктами (фігурами) в середовищі MS Word (версія не має значення, для всіх, починаючи від Word 2007). Це створення, зміна зовнішнього вигляду, групування, вирівнювання об'єктів. Налаштування властивостей вставленого/створеного графічного об'єкту в текстовий документ.
Урок 2. Інструменти та середовище графічного редактора в MS Word, Power Point
Комп’ютерна графіка в Power Point та Google Презентації для створення векторних зображень.
Інструменти та середовище графічного редактора в MS Word. Форматування векторних графічних об'єктів на основі вбудованих шаблонів фігур. Налаштування заливки. Текстура. Тло картинки. Властивості контурів зображення. Тіні. Підсвічування. Відзеркалення. Задній та передній плани зображення. Тип об’єкта. Розташування об’єкта. Дії з графічними об’єктами.

Результати виконаної практичної частини надіслати на електронну адресу: vinnser@gmail.com

************************

Завдання на розвиток кмітливості

Завдання 1.

Означення. Будь-яке число, яке можна подати, як суму двох однакових натуральних чисел, називають парним.

Парні числа позначають формулою m = 2n.

Парних чисел безліч.

Парні числа, закінчуються на цифри: 0, 2, 4, 6, 8.

Приклади. Такі числа є парними: 2, 4, 6, 8, 56, 78, 40.

Означення. Будь-яке число, яке не можна подати, як суму двох однакових натуральних чисел, називають непарним.

Непарні числа позначають формулою m = 2n - 1.

Приклади. Такі числа є непарними: 21, 43, 65, 87, 56, 781, 409.

Непарних чисел безліч.

Непарні числа, закінчуються на цифри: 1, 3, 5, 7, 9.

Варто звернути увагу на те, що сума парної кількості непарних чисел є парною.

Узагальнення цього факту виглядає так:

парність суми кількох чисел залежить лише від парності числа непарних доданків:

якщо кількість непарних доданків є (не)парна, то і сума також є (не)парною.

Це можна зрозуміти з таких властивостей парності:

2∙n + 2∙k + … + 2∙f + 2∙q = 2∙(n + k + … + f + q) = 2∙m

СУМА БУДЬ-ЯКОЇ КІЛЬКОСТІ ПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

2∙n – 2∙k – … – 2∙f – 2∙q = 2∙(n – k – … – f – q) = 2∙m

РІЗНИЦЯ БУДЬ-ЯКОЇ КІЛЬКОСТІ ПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

(2∙n -1)+ (2∙k-1)+ … + (2∙f-1) + (2∙q-1) = 2∙(n + k + … + f + q)- 2s = 2∙(m-s)

СУМА ПАРНОЇ КІЛЬКОСТІ НЕПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

(2∙n -1)+ (2∙k-1)+ … + (2∙f-1) + (2∙q-1) = 2∙(n + k + … + f + q)- 2s -1 = 2∙(m-s) - 1

СУМА НЕПАРНОЇ КІЛЬКОСТІ НЕПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ НЕПАРНА.

Таким чином, парність результату не залежить від розстановки плюсів і мінусів між цілими числами, а залежить тільки від кількості непарних чисел в початковому наборі. Зрозуміло, що сума будь-якої кількості парних чисел є завжди парним числом.

Звертаємо увагу ще на одну цікаву властивість.

Сума квадратів парної кількості непарних чисел є парною.

(2∙n -1)² + (2∙k-1)² + … + (2∙f-1)² + (2∙q-1)² = 2∙p

(парна кількість непарних доданків)

Сума квадратів непарної кількості непарних чисел є парною.

(2∙n -1)² + (2∙k-1)² + … + (2∙f-1)² + (2∙q-1)² = 2∙p – 1

(непарна кількість непарних доданків)

Зокрема, сума двох квадратів натуральних чисел може при ділені на 4 мати остачу 0, 1, 2, але не може мати остачу 3.

Приклади: 1² + 2² = 4 + 1, 1² + 3² = 4∙2 + 2, 2² + 2² = 4∙2 + 0.

Варто запам’ятати, що n² + k² ¹ 4∙m + 3.

Узагальнення попередніх фактів виглядає так:

Парність суми довільних натуральних степенів кількох чисел залежить лише від парності числа непарних доданків:

якщо кількість непарних доданків є (не)парна, то і сума також є (не)парною.

Це можна зрозуміти з таких властивостей парності:

(2∙n)^z + (2∙k)ⁿ + … + (2∙f )^s + (2∙q)^t = 2∙p

(будь-яка кількість доданків)

СУМА cтепенів БУДЬ-ЯКОЇ КІЛЬКОСТІ ПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

(2∙n)^z - (2∙k)ⁿ - … - (2∙f )^s - (2∙q)^t = 2∙p

(будь-яка кількість доданків)

РІЗНИЦЯ cтепенів БУДЬ-ЯКОЇ КІЛЬКОСТІ ПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

(2∙n -1)^z + (2∙k-1)ⁿ + … + (2∙f-1)^m + (2∙q-1)^w = 2∙p

(парна кількість непарних доданків)

СУМА cтепенів ПАРНОЇ КІЛЬКОСТІ НЕПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ ПАРНА.

(2∙n -1)^z + (2∙k-1)ⁿ + … + (2∙f-1)^m + (2∙q-1)^w = 2∙p - 1

(непарна кількість непарних доданків)

СУМА cтепенів НЕПАРНОЇ КІЛЬКОСТІ НЕПАРНИХ ЧИСЕЛ ЗАВЖДИ НЕПАРНА.

Звертаємо увагу ще на одну цікаву і не зовсім очевидну властивість.

Степінь натурального числа (більша першої степені) не може бути записана у вигляді 4m + 2. Варто запам’ятати, що n^k ¹ 4∙m + 2, де натуральне k більше 1.

Зокрема, можна довести такі властивості.

Довільна степінь непарного числа вигляду 4∙q +1 подається у вигляді 4∙p + 1:

(4∙q + 1)ⁿ = 4∙p + 1.

Або цю рівність можна розуміти ще отак: будь-яка степінь непарного числа вигляду 4∙q +1 при діленні на 4 дає остачу 1.

Приклади: (4∙2 +1)² = 4∙20 + 1, (4∙2 +1)³ = 4∙182 +1, (4∙2 +1)⁴ = 4∙1640 +1.

Непарна степінь непарного числа вигляду 4∙q + 3 подається у вигляді 4∙p + 3:

(4∙q + 3 )²ⁿ^-1 = 4∙p + 3.

Або цю рівність можна розуміти ще отак: будь-яка непарна степінь непарного числа вигляду 4∙q +3 при діленні на 4 дає остачу 3.

Приклади: (4∙2 +3)³ = 4∙332 + 3.

Парна степінь непарного числа вигляду 4∙q + 3 подається у вигляді 4∙p + 1:

(4∙q + 3 )²ⁿ= 4∙p + 1.

Або цю рівність можна розуміти ще отак: будь-яка парна степінь непарного числа вигляду 4∙q +3 при діленні на 4 дає остачу 1.

Приклади: (4∙2 + 3)² = 4∙30 + 1, (4∙2 +3)⁴ = 14640 +1.

Задачі на дослідження парності чисел:

Задача 1. Петро купив загальний зошит на 96 аркушів і пронумерував всі його сторінки по порядку числами від 1 до 192. Василь вирвав з цього зошита 35 аркушів і додав всі 70 чисел, що на них були написані. Чи міг він дістати 1990?

Відповідь: ні, не могло. Вказівка. На кожному аркуші сума номерів сторінок непарна, а сума 35 непарних чисел є непарна.

Задача 2. Добуток 22 цілих чисел дорівнює 1. Доведіть, що їх сума не дорівнює нулю.

Вказівка. Серед цих чисел – парне число "мінус одиниць", а для того, щоб сума дорівнювала нулю, їх має бути рівно 11.

Задача 3. Чи можна скласти магічний квадрат з перших 36 простих чисел?

Відповідь: ні, не можна. Серед цих чисел одне (це 2) – парне, а інші непарні. Тому в рядку, де стоїть двійка, сума чисел непарна, а в інших – парна.

Задача 4. В ряд записано числа від 1 до 10. Чи можна розставити між ними знаки "+" та "–" так, щоб значення отриманого виразу дорівнювало нулю?

Відповідь: ні, не можна. І справді, сума чисел від 1 до 10 дорівнює 55, і змінюючи в неї знаки, ми змінюємо весь вираз на парне число.

Зауваження. Врахуйте, що від'ємні числа також бувають парними та непарними.

Задача 5. Коник-стрибунець стрибає вздовж прямої, причому першого разу він стрибнув на 1 см в якийсь бік, другого – на 2 см і так далі. Доведіть, що після 1985 стрибків він не може зупинитися там, де починав.

Вказівка. Доводиться так само, як і в задачі 20, бо сума 1 + 2 + … + 1985 непарна.

Задача 6. На дошці виписано числа 1, 2, 3, ..., 1984, 1985. Дозволяється стерти з дошки будь-які два числа і замість них записати модуль їх різниці. Врешті-решт на дошці залишається одне число. Чи може воно дорівнювати нулю?

Відповідь: ні, не може. Перевірте, що при зазначених операціях парність суми всіх написаних на дошці чисел не змінюється.

Тепер пропонуємо на ваш розгляд більш складні задачі, розв'язання яких, крім парності, використовує, як правило, і деякі додаткові міркування.

Задача 7. Чи можна покрити шахматну дошку доміношками розміром 1x2 так, щоб вільними залишились тільки клітинки а1 і, h8?

Відповідь: не можна. Кожна доміношка покриває одне чорне і одне біле поле, а при викиданні полів а1 і h8 чорних полів залишається на 2 менше, ніж білих.

Задача 8. До 17-цифрового числа додали число, яке записано тими ж цифрами, але в зворотному порядку. Доведіть, що хоча б одна цифра суми, що отримана, є парною.

Вказівка. Розгляньте два випадки: сума першої і останньої цифр числа менша 10, і сума першої і останньої цифр числа не менш 10. Якщо припустити, що всі цифри суми непарні, то в першому випадку не може бути жодного переносу в розрядах (що, очевидно, приводить до суперечності), а в другому випадку наявність переносу при русі справа наліво або зліва направо чергується з відсутністю переносу, внаслідок чого ми одержимо, що цифра суми в дев'ятому розряді обов'язково парна.

суботу, 12 лютого 2022 р.

14.02.2022-20.02.2022 Сучасні сервіси в Інтернеті

14.02.2022-20.02.2022

Тема: Сучасні сервіси в Інтернеті

Практична частина

Відкрити текстовий редактор MS Word

Технічні вимоги до текстового документа:

Виконати налаштування параметрів сторінки:

Формат сторінки (шукати у вкладці «Розмітка сторінки», інструмент «Розмір» )– формат А4, орієнтація книжна(інструмент «Орієнтація»);

Поля(інструмент «Поля» в якому вибрати «Настроювані поля»): ліве поле - 1 см, праве поле – 1 см, верхнє поле – 1 см, нижнє поле – 1 см.

Виконати налаштування параметрів об’єктів на сторінці:

Заголовки ( шукати вкладка Основне, у цій вкладці: група інструментів ШРИФТ та СТИЛІ): застосувати стиль «ЗАГОЛОВК1» , вирівнювання по центру, шрифт - Times New Roman, рівень контуру – напівжирний курсив Ж, розмір шрифту - 22 пт, колір – синій.

Основний текст (шукати у вкладці Основне, у цій вкладці: група інструментів ШРИФТ та АБЗАЦ): – вирівнювання тексту по ширині, шрифт -Calibri, розмір - 16 пт, колір – чорний.

Абзаци(вкладка Основне, у цій вкладці: група інструментів АБЗАЦ): : спеціальний відступ зліва першого рядка – 1 см, міжрядковий інтервал – 1,5 см, інтервал між абзацами: перед абзацами 10 пт і після абзаців 10 пт.

Списки(вкладка Основне, у цій вкладці: група інструментів АБЗАЦ ): у тексті розташувати у дві колонки з розділювачем на сторінці з нумерацією: вигляду: 1)____; 2)____; Виділити мишкою тільки список та використати інструмент дві колонки, його треба шукати у вкладці «Розмітка сторінки» інструмент Стовпці)і т.д.

Зображення на усіх сторінках відформатовані з розташуванням у тексті, з стильними рамками та помірною яскравістю та відповідною контрастністю.

Нижній колонтитул(у вкладці ВСТАВЛЕННЯ, інструмент нижній колонтитул): містить запис про автора роботи, а саме: ©П.І.Б. учня-2022, ®клас-2022, дата виконання роботи.

Колір сторінки(у вкладці «Розмітка сторінки» інструмент «колір сторінки»: світло-блакитний.

Водяний знак ( у вкладці «Розмітка сторінки» інструмент «водяний знак»)у вигляді тексту: «Ліцей 7».

Рамка на сторінці( у вкладці «Розмітка сторінки», інструмент «Межі сторінки»: фіолетова.

Вставити номери сторінок(у вкладці «Вставлення» інструмент «верхній колонтитул») у верхньому колонтитулі праворуч.

Вставити зображення символів з довільним текстовим ефектом: "E-mail@gmail.com" розміром 78x60 пт в верхньому колонтитулі сторінок ліворуч.

Вставити титульну сторінку( у вкладці «Вставлення», інструмент «Титульна сторінка»), скориставшись шаблоном "Перспектива", на якій прописана назва "Практична робота в текстовому процесорі MS Word"

Вставити текстове поле(у вкладці «Вставлення», інструмент «Текстове поле»)» на титульну сторінку, в цьому полі записати текст: "П.І.Б. учня, клас, дата виконання роботи" і розмістити це текстове поле внизу титульної сторінки по центру, розмір шрифту 18, напівжирний, без меж, проте заливка: жовтого кольору.

Вставити автоматичний зміст(у вкладці «Посилання», інструмент «Зміст») текстового документа на останній сторінці.

Застосувати спосіб захисту інформації ( у вкладці «Вставлення» інструмент «Фігури», шаблон прямокутника) на сторінках від копіювання: покрити відформатовану сторінку автофігурою прямокутник , розтягнути його на всю сторінку і застосувати 100% прозорість цього прямокутника. Зберегти.

Завдання 1. У поданому нижче тексті відформатувати окремо кожний абзац у дві колонки. Виконати обрамлення кожної сторінки рамкою. Тло сторінок зафарбувати під колір газетного паперу. Створити титульну сторінку. Створити верхній та нижні колонтитули з номерами сторінок по центру.

Текст для форматування в текстовому процесорі MS Word( цей фрагмент тексту можна скопіювати і вставити у текстовий процесор)

О.В. ГРИЩУК

Право людини на гідність

1. Людська гідність є постійно змінюваним суспільним явищем. Її сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного.

Поряд з цим, людська гідність є базовою соціальною цінністю, оскільки ґрунтується на автономії людини. Автономія є кінцевою метою, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. Вона є ідеальною основою для формування особи на основі раціонального вибору можливих дій, способу життя загалом, керуючись власною системою цінностей та власними ціннісними орієнтаціями. Людина як автономний індивід усвідомлює процес розмірковувань, завдяки якому її пізніші «Я» постають з її теперішнього «Я», і тому її вибір визначений не випадковим чи неконтрольованим способом, а на основі власного розуміння. Така людина може стояти обабіч своїх поглядів та бажань і спроможна перевірити їхню слушність, керуючись внутрішніми критеріями, що є її власною тенденцією до раціональності, послідовності й несуперечливості мислення. За таких умов людина творить себе сама, а успіх такого самотворення визначений не якимось одним благом, людина визнає відповідальність за своє життя та можливість робити з ним усе на власний розсуд.. Крім того, людина обирає саме такі цілі в житті, які можуть створити умови для того способу життя, що найбільш повно виражає її природу як вільної і рівноправної з іншими людьми раціональної істоти такою мірою, якою дозволяють обставини.

2. Поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що виставляється до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.

3. У своєму дослідженні ми базувались на розумінні гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона; об’єктивна сторона; суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.

Суб’єктивна сторона гідності – тобто власна гідність конкретної, окремо взятої людини. Гідність, що розуміється в такий спосіб не належить автоматично кожному, а залежить від його поведінки у щоденному житті.

Коли ми говоримо про гідність конкретної людини, то, в першу чергу, йдеться про самооцінку (внутрішню оцінку) конкретної людини. Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомленням людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, дій, вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, фізичних, моральних якостей. Людина самостійно набуває особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. Отже, з суб’єктивної сторони гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.

Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Лише внаслідок того, що людина є біосоціодуховною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від людини і має бути рівною для всіх людей..

Суб’єкт (носій) гідності. Носієм гідності є кожна без винятку особа, про що говорить Загальна декларація прав людини, яка розпочинається з вказівки на те, що “визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру”.

Об’єкт гідності – це, так би мовити, змістовна сторона самооцінки, або об’єкт свідомого самооцінювання. В першу чергу, до них слід віднести:

- моральні, розумові, фізичні якості, здібності; риси характеру; зовнішній вигляд;

- предметна діяльність та її результати;

- поведінка людини;

- місце у системі взаємин з навколишнім світом (в тому числі місце у суспільстві і державі);

- самооцінка людиною її честі – тобто суспільної оцінки цінності особи, міри соціальних, духовних якостей людини як члена суспільства. Така суспільна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей.

4. Людська гідність є першопочатковою і визначальною для всіх інших соціальних, а також правових цінностей, зокрема свободи, справедливості та формальної рівності. Саме тому ми розглядаємо право як найважливішу ланку між ідеальною моральною свідомістю та суспільством. Воно повинно служити втіленню добра, обмеженню й виправленню зла і зумовлюватися справедливістю. Свобода, рівність і справедливість становлять у такий спосіб саму суть ідеї права.

5. Проблеми людини, її сутності, природи та призначення, її сучасного та майбутнього буття, впливу природного права на буття людини, а також особливості буття природного права, розуміння його змісту та структури є одними з актуальних у філософії права. Природне право є невід’ємним від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспільні відносини і є ефективним засобом регулювання відносин між людьми, координації їх діяльності, задоволення потреб та інтересів.

Особливістю природного права є те, що воно, з одного боку, випливає з самої сутності людини, виникає і формується в результаті діяльності, спрямованої на впорядкування відносин між людьми, гармонізації між біологічними актами, соціальними вчинками та духовними діяннями людини. Тут потрібно враховувати, що головний акцент робиться саме на духовному діянні, не абстрагуючись при цьому від вітальних та соціальних компонентів, але вони беруться до уваги лише тією мірою, якою визначають зміст, структуру і спрямованість духовного діяння.

З іншого боку, природне право визначає ті умови і способи життєдіяльності, які об’єктивно необхідні для нормального існування людини, функціонування суспільства і держави. Тобто людина формує у своїй свідомості природне право як ідеальну модель і в той же час прагне відповідати цій моделі. Тому такий взаємозв’язок та взаємовплив можна вважати вирішальною та визначальною умовою прогресивного розвитку суспільства в цілому, конкретної людини і природного права як ефективного регулятора суспільних відносин.

6. Права людини є формою виразу особистісної цінності (цінності для людини) природного права. Основним поняттям концепції прав людини є поняття невід’ємної, вродженої людської гідності, що походить з самої суті людства.

Фактично існуючі соціальні можливості людини визнаються її правами на противагу існуючому юридичному статусу людини. Без цього певного протиставлення, без необхідності тлумачення соціальних можливостей з точки зору справедливого та ідеального, питання прав людини втратило б свою актуальність. Сутність прав людини полягає у визначенні певного мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, який є необхідним для її нормального існування. Це означає, що кожна людина мусить мати певний мінімум найбільш важливих для неї прав і свобод незалежно від громадянства, національної, релігійної, расової, статевої належності. В такому випадку у держави виникає обов’язок визнати права людини найвищою соціальною цінністю і, відповідно, закріпити їх у нормах позитивного права, а також надати їм державно-правової охорони та захисту. Таким чином, відбувається втілення норм природного права у діюче позитивне право.

7. Право та суспільство окреслені та визначені передусім природою людини, особливостями її вітального, соціального та духовного буття. Тобто не лише суспільство впливає на людину, а такою ж мірою і людина впливає на соціум. Неможливо осягнути сутність суспільства і права, не дослідивши особливості людської природи. Право є тим дзеркалом людської природи, в якому відображається сутність людини, єдність її біологічного, соціального та духовного буття.

Саме буття визначає сутність людини, сутність природного права, окреслюючи при цьому його межі, а, отже, визначає межі прав конкретної людини. При цьому застосовується принцип «бути у самому собі іншим – це первинний зміст ставлення до іншого». Тобто межею природних прав однієї людини стають права іншої людини, а обов’язок людини співвідносити свої дії з діями інших людей є необхідністю її нормального існування та життєдіяльності.

Буття людини є найбільш загальною категорією філософської антропології, що відображає всі прояви людини, її індивідуальні та родові ознаки. Хоча буття людини тимчасове і перехідне, світ у ньому набуває свідомості та вдосконалюється через розвиток людини. За своєю всезагальністю і методологією потенціалу буття людини надає змісту буттю світу. З переходом окремої людини в небуття, світ пізнається іншою людиною в бутті наступних поколінь. Саме в нескінченній зміні поколінь полягає зміст життя людини як представника роду.

Оскільки буття людини є вищим ступенем буття світу, воно характеризується якісно новими, порівняно з природними, показниками (якостями). Виділяють біологічне, соціальне та буття людини як духовного феномена. Диференціація людського буття на окремі форми відкриває шлях до пізнання тих якісних особливостей людини, які, виростаючи з природних форм, якісно перевищують їх за багатьма показниками. Тому виокремлення видів буття людини має значення вихідної методологічної засади розуміння змісту природного права.

Єдність біологічного і соціального буття стає можливою лише внаслідок наявності духовної складової в бутті людини. Ці форми буття людини лише в єдності можуть розкрити її сутність (природу). Розуміння людини як біосоціальної істоти з неминучістю вимагає визнання певного рівня цінності людини, але підставою такої цінності є не наявність біологічних ознак і не можливість групового існування (що притаманно і тваринам), а саме духовний елемент, який є специфічною, притаманною лише людині формою буття. Тому видається доцільним говорити саме про біосоціодуховну сутність людини, як таку, що максимально характеризує людину у всіх формах її буття.

8. Гармонійне існування людини можливо лише за умови єдності біологічних, соціальних і духовних складових у сутності людини, їх взаємообумовленості та взаємозалежності. Ми не можемо абстрагуватися від вітальних і соціальних компонентів, що є в кожному духовному діянні, але повинні враховувати їх лише тією мірою, якою вони визначають зміст, структуру і спрямованість духовного в людині, її цінності. Тобто сутність людини розкривається в єдності біологічних, соціальних і духовних складових. Саме з такого розуміння сутності людини можна вивести глибинну сутність природного права, як такого, що:

- являє собою ідеальну форму регулювання відносин між людьми;

- моделює суспільні відносини на підставі вимог справедливості;

- існує у свідомості (правосвідомості) людей;

- знаходить вираз у правомірній поведінці людини, соціальних груп, всього суспільства;

- становить духовну основу позитивного права.

Коли йдеться про право (перш за все природне), головний акцент робиться саме на духовній формі буття людини, оскільки саме в ній відображається цінність людини. Природне право має духовну першооснову і є засобом, котрий покликаний гармонізувати людину зокрема і суспільство в цілому. Духовне в людині сприймається нею як “Я”. Коли людина говорить про себе “Я”, то вона виділяє себе не лише від природи, але і від суспільства. Тобто свідомість людини є ставленням “Я” до світу, але таке ставлення, яке доведено до протиставлення, про яке “Я” знає. Духовність дозволяє людині усвідомити самоцінність власного «Я», значущість свого внутрішнього світу, зрозуміти свою унікальність, неповторність і, поряд з цим, причетність до універсальних начал буття, представлених в загальнолюдських цінностях культури і цивілізації.

9. Особливо важливе значення має закріплення природного права, людської гідності та прав людини у позитивному праві та створення дієвих механізмів їх охорони і захисту. На цьому етапі формуються певні універсальні стандарти прав людини, які повинні бути рівними для кожної людини в конкретно-історичних умовах розвитку людства. Однак потрібно враховувати, що права людини є не лише універсальним, але й соціокультурним явищем, яке зумовлене національними, культурними, релігійними умовами існування людини, а також гуманістичними уявленнями конкретного суспільства і держави. Саме тому важливим є враховувати особливості гуманітарно-правового статусу людини через призму загальнолюдських цінностей в поєднанні з національними, культурними, релігійними умовами існування людини, а також з гуманістичними уявленнями суспільства і держави.

10. Міжнародне право посідає особливе місце в інституціалізації людської гідності та прав і свобод людини. Ідея непорушності прав і свобод, їх рівності та невід'ємності відображає споконвічне прагнення людства до знищення всіх форм насильства, експлуатації і пригноблення, прагнення до співіснування, заснованого на принципах справедливості, демократизму та гуманізму. Однією із сучасних тенденцій розвитку прав людини виступає універсалізація концепції прав людини, поширення її на все більшу кількість держав, збільшення питомої ваги загальнолюдського у змісті прав, закріплених у правових актах різних держав світу. Виявом такої тенденції є спільна нормотворча діяльність держав, міжнародних організацій на всесвітньому та регіональному рівнях, що спрямована на підведення змісту прав людини під певний спільний знаменник, який являє собою створення наднаціональної парадигми суспільних відносин, які постійно ускладнюються. Саме міжнародне право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи як гуманітарну універсалію, ціннісний орієнтир загальнолюдської ідентифікації.

Міжнародне право прав людини є новою галуззю сучасного міжнародного публічного права, що встановлює для суб’єктів міжнародного права обов’язки щодо забезпечення, дотримання, поваги, охорони і захисту прав людини стосовно осіб, котрі підлягають їх юрисдикції. Специфіка розвитку міжнародного права полягає в тому, що його норми створюються шляхом узгодження позицій різних держав. Жодна держава світу не може самостійно створити норми міжнародного права, які виражають загальну позицію держав. Оскільки в міжнародних відносинах беруть участь держави з різним соціальним устроєм, рівнем економічного розвитку, національними та історичними традиціями, то всі ці фактори впливають на формування міжнародного права.

Саме в ХХ ст. держави узгодили і закріпили на правовому рівні багато нових принципів і норм, які визнають права людини та людську гідність як невід’ємну характеристику людини, котра необхідна для її вільного розвитку в суспільстві та державі, як міру можливої поведінки, що забезпечена правовими та іншими соціальними явищами, а також як засіб подолання загрози існуванню людства. Забезпечення прав і свобод особи як специфічна діяльність з надання їм реального і непорушного характеру передбачає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, їх охорона здійснюється з метою запобігання їх порушенням, а захист від порушення сприяє їх відновленню і притягненню винних до відповідальності.

11. Сучасна система захисту прав людини бере початок з утворення Організації Об’єднаних Націй, котра мала вирішальний вплив на розвиток міжнародного права другої половини ХХ сторіччя і докорінно змінила співвідношення сил на міжнародній арені. Одним із перших кроків на шляху до створення системи захисту прав людини було прийняття Статуту ООН, котрий заклав її правове та концептуальне підґрунтя. Вже у преамбулі Статуту йдеться про рішуче прагнення народів Об'єднаних Націй утвердити віру в основні права людини, гідність і цінність особи, рівноправність чоловіків і жінок та рівність прав великих і малих націй.

Наступним кроком стало прийняття Загальної декларації прав людини 1948 р., котра спричинила засадничий ідейний вплив на розвиток міжнародного захисту прав людини. Можна сказати, що людська гідність стала однією з центральних категорій міжнародних правових актів власне через її закріплення у Загальній декларації прав людини. Так, вказаний правовий акт посилається до поняття людської гідності шість разів. Серед них можна виділити:

1. Загальне чи абстрактне звернення до людської гідності. Застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства. Зокрема, у преамбулі Загальної декларації вказано, що визнання гідності, притаманної всім членам людської сім'ї та рівних і невід'ємних їх прав, є основою свободи, справедливості та загального миру в усьому світі. Підкреслено, що народи ООН підтвердили свою віру в основні права людини та гідність і цінність людської особи.

2. Нормативне звернення до людської гідності визначає систему ідеальних або бажаних соціальних зв'язків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми. Так, ст. 1 вказує, що всі люди народжуються вільними й рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно одного в дусі братерства.

3. Позанормативне, або таке, що застосовується для реалізації чи закріплення конкретних прав людини. Зокрема, ст. 5 вказує, що ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність ставлення чи покарання. Ст. 22 закріплює право кожної людини на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для підтримки її гідності й вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах. Ст. 23 закріплює право кожного, хто працює, на справедливу й задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування.

Однак визначальне місце у цих правових актах займає нормативне звернення до людської гідності: "всі права витікають з властивої людській особі гідності". З такого формулювання випливає кілька істотних висновків: людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права; людська гідність належить кожному, незалежно від законодавчого закріплення; право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.

Після прийняття Міжнародного Білля про права було прийнято велику кількість правових актів, котрі торкаються окремих видів порушень прав людини, зокрема расової дискримінації, дискримінації жінок, дітей, геноциду, катувань. Багато з них містять звернення до людської гідності. Так, серед проаналізованих 97 правових актів ООН, звернення до людської гідності містять 54 акти. У цих актах застосування поняття "людська гідність" відбувається у два способи:

1. Відсильне застосування. Має місце у випадку посилання у преамбулах міжнародних правових актів на відповідні формулювання Загальної декларації прав людини.

2. Безпосереднє застосування поняття «людська гідність», здебільшого нормативне чи позанормативне. Можна виділити такі основні випадки безпосереднього застосування поняття «людська гідність», що розглядається як: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; елемент законодавчих дефініцій; стандарт, з яким вступає в суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об'єкт протиправних порушень, без одночасної вказівки таких протиправних порушень; об'єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об'єкт державно-правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес підтримуваний даним міжнародним правовим актом.

12. Поряд із загальною системою міжнародних механізмів захисту прав людини функціонують і регіональні системи, які відображають особливості культури, політико-правової свідомості, регіональної ідентифікації, що впливає на координацію і розвиток державних інститутів у певному регіоні. Однією з найбільш розпрацьованих і дієвих є Європейський механізм охорони і захисту основних прав людини. Рада Європи, будучи однією з найстаріших повоєнних європейських інституцій, за визначеними завданнями і принципами стала ідеологічною серцевиною Європи, значною мірою завдячуючи своїм створенням новітній науковій думці про демократичний устрій як перепону тоталітаризму, Рада Європи стала імпульсом для трансформації повоєнної Європи, а наприкінці цього століття — тієї частини Європи, що була відокремлена від свого природного простору.

У межах Ради Європи прийнято понад 100 конвенцій і угод, серед яких чільне місце посідає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950). Будучи одним з перших документів у царині міжнародного права з прав людини, Європейська конвенція з прав людини базується на принципі об’єктивних стандартів і прав осіб на захист від зловживань з боку державної влади. Весь правовий режим Конвенції в цілому ґрунтується на тому, що держава бере на себе зобов’язання забезпечити права людини кожній особі.

Для деталізації положень Європейської конвенції було прийнято цілу низку конвенцій та угод. Багато з них містять звернення до людської гідності. У цих актах застосування поняття "людська гідність" відбувається у такий спосіб: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; стандарт, з яким вступає у суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об'єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об'єкт державно-правового захисту.

Аналізуючи зміст Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та зміст інших правових актів Ради Європи, можна прийти до висновку, що їх цінність полягає не лише у закріплених принципах, правах і свободах, а, головним чином, в механізмі їх впровадження. Визначальне місце в механізмі захисту прав людини в межах Ради Європи займає Європейський суд з прав людини, що є особливим наднаціональним юрисдикційним органом, який забезпечує конкретну реалізацію прав, передбачених Конвенцією, застосування її норм.

13. Людська гідність знайшла своє відображення у правових актах Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Для аналізу та класифікації правових актів ОБСЄ на предмет виявлення поняття “людська гідність” видається за можливе застосування класифікації, запропонованої у попередніх розділах. У цих актах поняття "людська гідність" застосовується таким чином: філософська основа, елемент антропологічної концепції; об’єкт державно правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес, підтримуваний даним міжнародним правовим актом.

14. Значну роль у процесі впровадження міжнародних принципів і норм щодо людської гідності та прав і свобод людини у національну юридичну практику України набуло створення ефективних національних гарантій людської гідності та прав і свобод людини. Адже лише закріплення прав людини у правовому акті не є показниками їх реальності. Відомо, що і в конституціях держав з тоталітарним режимом правління було продекларовано великий перелік прав і свобод людини, однак ними не можна було скористуватися в житті. Таким чином, велике значення має реальне забезпечення людської гідності, прав та свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократичної, правової держави.

Завдання 2. Створити таблицю в текстовому процесорі MS Word відповідно до поданого нижче зразка

Хмарне середовище в Інтернеті

Електронне середовище користувача в Google

Електроннi середовища користувача хмарою Google

Сервіс електронних календарів

https://calendar.google.com/calendar/